вівторок, 19 березня 2024 р.

  #тижденьпоезії2024

                                                               День 4

Національна премія Імені Тараса Шевченка є найпрестижнішою державною відзнакою в Україні. Ця премія вважається найвищою відзнакою не лише за твори літератури, а й мистецтва загалом. Лауреатами є такі відомі письменники М.Матіос, В.Шкляр, О.Гончар, М.Дочинець, Г.Пагутяк та багато інших.

Військовий кореспондент, спортивний коментатор, поет  Дмитро Лазуткін — лауреат Шевченківської премії 2024 за поетичну збірку «Закладка»





  Книга планувалася як збірка ліричних текстів, але війна внесла свої корективи. Як стверджує автор, його книга – це своєрідний поетичний репортаж та поетична фіксація реальності. У ній зібрано чимало текстів із часів АТО та волонтерських поїздок на схід України. Орієнтовно чверть віршів написані вже з початку повномасштабної війни.

  Всі історії, які є в нових текстах, побудовані на реальних персонажах та подіях. Зокрема, там тексти, навіяні подіями в Маріуполі, поїздками в Бахмут, Дергачівський район на Харківщині.

  Перша презентація книги «Закладка» відбулася в Києві.  

теплий вересень чудова пора для тих хто прокидається просто неба не маючи власних стін

ось вони ніжаться під сонячним промінням ось вони ходять по сухій траві яка прилипає до їхніх підошов ніби спогади про безтурботне дитинство і жінка що йде парком

відпускає з рук доньку аби вона якнайшвидше

розлякала зграю голубів

час котрий нікому не належить

прогрівається запальничкою

перша сигарета

перша міцна кава

перші дзвоники у школі на пагорбі

і в кожній молитві більше вдячності аніж зазвичай

і кожне яблуко падає мов одкровення

зірки в очах ніби дрібні монети за які

нічого вже не купити

життя ніби скибка дині на тарілці осені



понеділок, 18 березня 2024 р.

 #тижденьпоезії2024

                                                                    День 3 

 
 Пісня закордонних українців - Україні" присвячена українцям, які живуть по всьому світу від Австралії до Бразилії. Слова - Кость Оверченко (м. Єлгава, Латвія), музика - Олександр Юров (м. Київ, Україна). Прем`єра пісні відбулася на Мистецькому святі Українців Латвії "Червона калина", м.Даугавпілс, Латвія, 2008. В Україні пісня вперше виконувалася на засіданні Національної комісії з питань закордонних українців, м.Київ, 2008 рік. Учасник засідання Михайло Горинь оцінив твір: „в цій пісні – любов,туга,гордість, віра та надія, в ній - душа закордонних українців”, що власне і обумовило її назву. Співають - Марина Барановська і Володимир Касян.

ОВЕ́РЧЕНКО Кость Гаврилович (22. 05. 1920, м. Новогеоргієвськ, нині Світловодськ Кіровогр. обл. – 27. 10. 2017, м. Єлґава, Латвія) – поет, перекладач. Член НСПУ (2011), обл. літ. об’єдн. «Степ» (1948). Літ. премія ім. Є. Маланюка (2008). Навч. у Дніпроп. університеті (1938–39), був призваний на військ. службу. Учасник 2-ї світової вій­ни, наприкінці жовт­ня 1941 потрапив у полон, перебував у концтаборі Саласпілс (Латвія), звідки після третьої спроби втік. Воював у партизан. загоні. Після вій­ни очолював міську б-ку в Єлґаві; співпрацював з ред. латис. україномов. г. «Вісник» (від 2004). Вірші почав писати в шкіл. віці, дебютував у дит. ж. «Жовтеня». Листувався з П. Тичиною, П. Панчем, Л. Первомайським. Його твори друкували в г. «Кіровоградська правда», «Літературна Україна», «Молодь України», ж. «Вітчизна», «Дніпро», «Перець», «Барвінок», «Малятко», альманахах «Сузір’я», «Степ». Виступав із розвідками про укр. письменників у латис. часописі «Карочс» («Прапор»). Перекладав українською мовою твори багатьох латис. пись­менників: А. Лієлайса, Л. Вацземнієка, Е. Вейденбаумана, А. Елксне, І. Зієдоніса, А. Колберга, Г. Ціруліса, В. Лагздиньша та ін. Окремими книгами видані зб. «Латвія поетична: Поети Латвії в українському перекладі Костя Оверченка» (2007), «Латиські народні казки» (2-е вид., 2013; обидві – Риґа).

 
 

неділю, 17 березня 2024 р.

  #тижденьпоезії2024

                                                                    День 2

 

Лужковий Олексій

Сторінка автора: https://www.facebook.com/alexey.luzhkovoy 

Лірика

Кому потрібна лірика?

Кому?

Коли гудять у вухах кононади

Коли Бахмут стоїть в диму

Зустрівшись віч-на-віч із Градом

І місяць окривавлений висить

Мов свідок мовчазний безчестя

Орди що суне всіх убить

Двадцятий раз на тому ж перехресті..

І нерв- моток

І тихий закуток

Де можна вийнять і блокнот і ручку

Кому потрібна лірика, браток?

Кому потрібна після Маріуполя і Бучі

Опісля крові геть на рукавах

Уламків посмішок розкиданих по полі

Чи мерзнучи зимою в бліндажах?

Потрібна лірика.. доволі.

Закостенілі. Ми

І ви 

Солдат не знає слів любові

В його немитій голові

Іще вчорашні підтікання крові..

І знов прильот

Дістав блокнот

І розрядив в нього півмагазина

Закреслив, ледь скрививши рот

І знов вірші для жінки й сина

Про те як гарно у краях

Донеччини

Які степні простори

Про те як лебіді летять 

за тії рукотворні гори

Про те як любить і чека

Про те як переможе і додому

Як здійме на своїх руках

Як поцілунком зніме втому…

І знов прильот.

Сховав блокнот.


Кому потрібна лірика? Кому?

Коли гудять у вухах кононади

Коли Бахмут стоїть в диму

Кому потрібна лірика

Йому






суботу, 16 березня 2024 р.

 #тижденьпоезії2024

Український інститут книги щорічно організовує та проводить «Національний тиждень читання». Цього року Акція була масштабована до 4 тижнів читання із різною тематикою впродовж року. Тиждень з 16 до 24 березня присвячений поезії. 

Гаслом тижня поезії став рядок із вірша сучасної української поетки Ірини Шувалової — «Ріки незмінно течуть додому». У візуальній частині ми використали фрагмент однієї з картин циклу «Сни про дім» воїна, поета й художника Валерія Пузіка. Поняття «дім» для кожного українця і українки набуло щемкого й навіть сакрального значення. Дім для нас тепер про повертання і чекання, про безумовну віру в тих, хто за цей дім бореться. Дім — це світло, котре гріє, навіть, коли вас розділяють тисячі кілометрів. Дім — це чуття себе частиною чогось більшого, частиною родини. Дім — це Україна.

Цьогоріч Literary Agency OVO   ІІ   Літературна агенція OVO активно долучається до акції «Національний тиждень читання поезії» від Українського інституту книги та організовує марафон читання військової поезії, який триватиме з 16 до 24 березня. Координаторкою марафону стала українська поетка та культурна менеджерка Tetiana Vlasova. 

До участі  запрошені відомі українські митці, блогери та діячі. Але марафон не має обмежень — кожен українець може долучитися до нього. 

Що потрібно зробити, щоб взяти участь у марафоні читання військової поезії?

1. Вибрати один вірш поета, який боронить (чи боронив) Україну. Пропонуємо скористатися добіркою, яку ми створили, або ж ви можете обрати будь-який ваш улюблений вірш від поетів-військовослужбовців.

Поезії ви знайдете за цим посиланням ➡️ https://drive.google.com/.../1_eA4BCJQIlAvlTcz1MmFWReHh7n... 

2. Опублікувати вірш поета-військовослужбовця у вигляді посту (текст+тематична картинка або фото автора) або записати відеоролик, у якому ви читаєте вірш. Ви можете вибрати один із форматів (відео або пост), який більш комфортний для вас.

3. Викласти пост або відео в соцмережах Instagram або Facebook, використавши тег #тижденьпоезії2024. Не забудьте вказати ім'я та прізвище автора.

Також ви можете тегнути сторінку Літагенції OVO, щоб ми швидше побачили ваш пост. Про найцікавіші публікації ми будемо розповідати у своїх соцмережах. 

Наша філія приєднується до Челенжу.

1 день - Улюблена поезія


Марина Кузьменко

Вірш про рідний дім

Це щастя – мати дім, куди вертатись,

Куди хотіти ввечері іти.

Дім, який хочеться прикрасити до свята

Ікони ставити.

Молитися святим.

Це неймовірна радість –

Мати стіни.

Які надійні та не зрадять,

Бо свої.

По вартості вони насправді є безцінні.

Хоч без ремонту.

І пишнот.

Але – живі.

Бо знають правду,

Навіть пошепки почуту.

Бо заласкавлюють

І гріють в холоди.

У фотографіях допомагають не забути.

І хочеться вертатися туди…

Додому.

В простір згадок і емоцій.

Годин мовчання

І невпинних днів розмов.

То щастя мати дім,

Який крізь роки

Примножує любов.

Беріть участь у марафоні читання військової поезії разом з нами! Ми можемо подякувати нашим поетам-захисникам, поширивши їхню поезію! 

четвер, 14 березня 2024 р.

                                        За покликом серця

Яскрава національна риса, благословення і традиція українського народу – бути не байдужим до свого сьогодення та майбуття. Українські добровольці – це символ звитяги, самопожертви та героїзму. 

14 березня в Україні відзначається День українського добровольця, який був встановлений Постановою Верховної Ради від 17 січня 2017 року №1822 VІІІ . В цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону, з якого згодом був сформований 1 БОП НГУ ім. Кульчицького.

Нині весь український народ став добровольцями: ті, хто прийшов до центрів комплектування та поповнив ряди Збройних Сил України; ті, хто став до лав територіальної оборони; ті, хто всіляко допомагає захисникам і готовий стати до їхніх лав завтра. Наша готовність добровільно стати на захист України є вирішальною запорукою нашої перемоги.

Завітайте до бібліотеки. Ми пропонуємо ознайомитися з тематичним оглядом літератури «Доброволець – це поклик серця» 

З Днем українського добровольця! Вічна вдячність і Слава героям України!

неділю, 10 березня 2024 р.


 





 Відбулося урочисте покладання квітів з нагоди 210-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка

9 березня у Світловодську з нагоди  210-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря відбулося урочисте покладання квітів до памʼятного знаку Тараса Григоровича Шевченка.

На заході були присутні представники влади на чолі з міським головою Андрієм Маліцьким, ветерани та громадськість.

Сьогодні, в період війни з російськими окупантами, сила слова українського генія Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, звучить по-особливому, стократністю вибуху небаченої зброї. Зброї, яка на службі нації була і є непереможною. Шевченкове слово надихає, мобілізує на життя, боротьбу та перемогу, не даючи забутися, зневіритися, упасти, піти в забуття нашому народу.

Тарас Шевченко був, є і навіки залишиться найголовнішою особистістю у становленні нашої держави. https://svgr.gov.ua/news/1710001331/

пʼятницю, 8 березня 2024 р.



  9 березня в Україні відзначають День народження Тараса Григоровича Шевченка – духовного батька українства, славетного Кобзаря, чиї слова і зараз звучать надзвичайно пророчо.

  Шевченко – творець в українській літературі та в духовному житті України могутнього національного духу. Його творчість стала символом боротьби за українську державність, волю та незалежність. Поетична спадщина Кобзаря – це понад 240 творів, які перекладені понад ста мовами світу.

  Тарас Шевченко був і талановитим художником. Він створив понад 1300 картин, з яких до нашого часу збереглися більше 800. До власних творів поет також створював ілюстрації, любив малювати автопортрети.

  Майбутній поет народився у 1814 року на Черкащині в селі Моринці, у багатодітній кріпацькій родині. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана. Потім він потрапив у прислугу до поміщика Енгельгардта, який, помітивши пристрасть хлопця до живопису та бажаючи мати придворного художника, відправив юного Шевченка на навчання. У 1831 році Енгельгардт переїхав до Санкт-Петербурга, де Шевченко зміг продовжити навчатись малювати та почав писати перші твори. В Петербурзі Тарас познайомився з художником Карлом Брюлловим та поетом Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Митці провели благодійний аукціон, завдяки якому Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва у віці 24 років. У 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, багато малював та створив рукопис своєї майбутньої збірки «Кобзар».

  Після закінченні Академії повернувся до України. Згодом вступив до Кирило-Мефодіївського братства. За вірші збірки «3 літа» Тарас Шевченко був заарештований та відправлений у заслання. Під арештами та на засланнях Тарас Шевченко провів 10 років, продовжуючи писати та малювати попри сувору заборону.
  Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише у 1859 році він зміг нарешті відвідати Батьківщину, де його знову заарештували. У 1860 році вийшла остання збірка Шевченка «І виріс я на чужині...».
  10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі, згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета був перевезений в Україну та перепохований на Чернечій горі біля Канева на Черкащині.

  Поезія Тараса Шевченка, незважаючи на численні заборони, стала