У кожного народу є свої символи, обереги. Український народ також має свої символи: верба, калина, криниця та інші. Одним із таких символів є лелека.
Лелека – символ любові до батька – матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це – й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він – птаха священна, за розорення свого гнізда – карає вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят. І щасливе те село, яке має хоча б одне лелече гніздо – його обходитимуть стороною чорні хмари та буреломи.
Святий обов’язок лелеки – знищувати різних гадів, себто гадюк, жаб. Своїм прильотом в рідні краї провіщає весну. Якщо ж лелека несподівано залишає гніздо в дворі й не повертається до нього, то двір і дім цей згодом спорожніють. Окрім цього, лелека є символом вогню і сонячного світла: він завжди прилітає з наближенням бурі або грози. Лелека довіряє людям, на господарстві яких проживає, тому може спокійно розгулювати по їх двору навіть у їхній присутності. Вважають, коли дівчина вперше весною побачить лелеку високо в небі, то цього року обов'язково вийде заміж, а якщо вже в гнізді – то ще рік залишиться в батьківському домі.
Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. Існує така легенда:
Як людина стала лелекою
Колись у нашому краї була велика біда: люди не мали роботи, не вистачало на всіх землі, не раз і шматка хліба не було в хаті. Не витримав такого життя один чоловік та й подався шукати щастя в далях, в заморських краях.
Тут він знайшов вічне літо, а головне хліб і воду. А більшого він і не бажав. Воно б, може, й нічого, але стала його діймати страшна ностальгія — сум за батьківщиною. Все більше й більше думав про повернення додому в рідний край. Хоча не назовсім, а так щоб трохи тут жити, а трохи в рідній стороні.
— От якби я мав крила, то міг би хоч раз на рік злітати додому.
Почув його молитви Господь і перетворив того мрійливого чоловіка в лелеку.
Змахнув крилами лелека та й полетів на Україну. Зраділо його серце, коли побачило рідну землю, своє село, батьківську хату. Але й засмутилося, бо вже не міг назад стати людиною.
Звив собі гніздо на дереві, що росло у дворі колишньої хати, і став там жити. Так жив до кінця літа, аж стало його знову тягнути в чужий край, де тепло і харчі є. Зібрався та й полетів у вирій, до теплих земель.
І так відтоді літає туди-сюди, по кілька місяців живе на батьківщині, арешту на чужині. Сім’я його розмножилася, з’явилися родичі — журавлі, чаплі. Тільки коли підіймуться ці птахи в небо, сумовито кричать: укру-укру.
Не можуть вже вимовити, як перше, слово «Україна», але не забули своєї Батьківщини.
У червоних у чоботах, Ловить ящірок, комах Та на жаб наводить жах. Довгим дзьобом цокотить, За хвилину полетить, Щоб із неба, з вишини Помахать крилом мені. *** Микола Вінграновський “До нас прийшов лелека”
- Лелеко, лелеко! До осені далеко?- Як замовкнуть жаби,
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, -
Мені їсти не стане,
Полечу в інший край,
На той рік дожидай!
***
До нас прийшов лелека З косою на плечі, Води напився з глека Та й сів на спориші. І так сидів лелека, І думав те, що знав: Пропало десь далеко Все, що косити мав, Пропало десь далеко. Не видно вдень-вночі… І плакав наш лелека З косою на плечі.
На землі є не лише білі лелеки, а й чорні. До вашої уваги українська народна казка «Про чорного лелеку»Українська народна казка Полтавщини:
Кажуть, що колись давно, як тільки перші скотарі та мисливці почали освоювати наш поліський край, пара білих лелек поселилися на околиці їхнього селища. Щороку вони приносили на своїх крилах людям весну. Та одного разу, коли лелеки весело кружляли над річкою, мисливець, який мав кам’яне серце, випустив у них стрілу. Жалібно скрикнула лелечиха. Краплі червоної крові рясно оросили біле пір’ячко, і вона каменем полетіла вниз. Широко розправивши крила, лелека кинувся за нею. Але вірна подруга більше не підвелась. Довго він кружляв над тим місцем, довго ще було чути його тужливі крики. А на ранок люди не впізнали лелеку. З горя почорнів. Люди з горя сивіють, а лелека почорнів і назавжди кинув людське обійстя.Так і живе з тих пір чорний лелека далеко від людей, у лісовій гущавині. Не може він пробачити нам образу за скоєне лихо.
Бусол, жабоїд, веселик, боцюн, гайстер — як тільки не називають лелеку в різних регіонах України. А на Житомирщині навіть існує повір’я, що лелеки мають людські імена. Тож якщо покликати птаха його іменем, він неодмінно поверне голову.
Лелеку завжди зображали добрим героєм у народних казках та легендах. Одна з них розповідає, чому в лелек чорні крила:
Якось у хатині, де мешкала сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що мешкали на солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на допомогу. Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що сталося. Тоді чорногузи кинулись до обійстя і винесли дітей з полум’я. Відтоді у лелек червоні ноги та дзьоб і чорні кінчики крил, обпечені в пожежі.
Старожили переконані, що селяться лелеки тільки в хороших, працьовитих людей, а домівки злих та лінивих оминають.На Поліссі випікали галіопу — печиво, яким «пригощали» лелек, прохаючи доброго врожаю: «Бузьку, бузьку, на тобі галіопу, а ти мені дай жита копу…».Слов’яни та балти вважали чорногуза символом добробуту і щасливої долі. Тож якщо на сільській хаті з’являлося гніздо, господарів чекали злагода, здоров’я та гарний урожай.
Лелека є не тільки символом України, його шанують і в інших країнах світу. Цікаво зустрічали приліт лелек у Німеччині: влаштовували гуляння, святкові походи, дзвонили у дзвони. Учням замість уроків читали казки. Вулицями крокували юрми дітей, всі веселилися та розважались.Німці свято вірили, якщо дівчина навесні вперше зустріне пару чорногузів, неодмінно цього року стане заміжньою, якщо ж одного — ще дівуватиме.
У Стародавній Греції, пише Філострат, побачивши першого лелеку, опускалися на коліна.
Жителі Марокко вважали, що лелеки — це люди, що прилітають з далекого острова у вигляді птахів, а повертаючись, знову набувають людської подоби.
У Молдові лелека — символ виноградарства. За одною з легенд, коли яничари охопили фортецю Городешти, і в захисників не залишилось ані їжі, ані води, раптом здійнявся сильний вітер. То лелеки своїми крильми здійняли над головами ворогів бурю. В дзьобах вони принесли воїнам виноград з полів рідної країни. Захисники фортеці були врятовані і вщент розбили військо яничар.
Схожа українська легенда розповідає, що лелеки принесли виноград запорожцям, яких заточили до татарської в’язниці.
Турки вірили, що лелече гніздо — оберіг від блискавок і пожеж.
Поляки переконані, що ці птахи, кружляючи в небі, розганяють дощові хмари.
Зображення лелеки прикрашало герби багатьох українських міст, зображували його і на античних витворах, а в Македонії —чеканили на монетах.
Вірмени вважали лелеку священним птахом, що захищає поля і приносить тепло.
Люблять птаху цю дорослі і малі,
Символ спокою та миру на землі.
В синім небі майоріють два крила,
Це лелеченька нам долю принесла,
А якщо вона над хатою кружля –
Там народиться прегарне немовля,
І лелеку привітають залюбки
Мама й тато, найщасливіші батьки.
І тому я попросити вас хотів:
Бережіть, будь ласка, люди, цих птахів!
Тож шануйте цього птаха, оберігайте його гніздо і він обов’язково принесе добробут і щастя у вашу оселю.
1
Немає коментарів:
Дописати коментар