Щиро вітаємо Вас з професійним святом – Всеукраїнським днем бібліотек!
Це свято державного рівня, символізує глибоку повагу народу до своєї духовної спадщини, освіти, науки і культури. Бібліотекарі – це порадники на шляху до вершини знань та мудрості. Діяльність бібліотекаря багатогранна та клопітка. Скромні та віддані своїй професії працівники спонукають кожного, ще змалечку, любити і поважати книгу. В усі часи ви гідно виконуєте свою місію – зберігаєте знання та культурну спадщину для наступних поколінь.
Бажаю вам завжди відчувати гордість за свою професію, доброго вам здоров’я, творчого завзяття, нових успіхів у благородній праці розбудови і посилення авторитету бібліотечної справи у нашій громаді, зростання читацького попиту на книгу, інформацію, а читачам, щасливих відкриттів на сторінках ще не прочитаних книжок.
Зі святом!
З повагою колектив бібліотеки - філії №8 Світловодської ЦМБС
Перший Президент України, політичний діяч і публіцист, найвидатніший український історик, організатор української науки
Народився 29 вересня 1866 р. в м. Холмі (нині Хелм, Польща) в родині педагога-славіста. Походив з давнього духовного роду на Чигиринщині. У 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету.
Наукову працю розпочав під керівництвом В. Антоновича. Перші наукові публікації: «Волинське питання 1077—1102 pp.», «Громадський рух на Україні—Русі в XIII ст.»; кандидатська робота — «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття» (1891). Отримавши 1894 р. ступінь магістра, очолив кафедру історії Східної Європи Львівського університету, якою керував до 1914 р. У 1897 р. очолив Наукове товариство ім. Т. Шевченка, редагував його записки, був головою історичної секції та Археографічної комісії. З його ініціативи з 1898 р. почав виходити «Літературно-науковий вісник».
М. Грушевський створив у Львові наукову школу істориків України, до якої входили С. Томашівський, О. Терлецький, М. Кордуба, І. Крип'якевич, І. Джиджора, І. Кревецький та інші вчені.
1898 р. у Львові вийшов перший том десятитомної «Історії України—Руси», у 1904 р. в Петербурзі — «Нарис історії українського народу», 1911 р. — «Ілюстрована історія України». В 1904 р. опублікував статтю «Звичайна схема «руської» історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства», в якій теоретично обґрунтував свою схему історії України як самостійного процесу історії українського народу, окремого від своїх сусідів за походженням, політичним, господарським і культурним життям.
Політична діяльність М. Грушевського почалася в Галичині, де він був одним із засновників Національно-демократичної партії. Як загальновизнаний лідер українства 1908 р. очолив Товариство українських поступовців, що об'єднувало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. Був неодноразово заарештований, перебував на засланні у Сибіру.
Співпрацював у журналі «Украинская жизнь», тижневику «Промінь» у Москві.
Повернувшись до Києва у березні 1917 р., очолив Центральну раду. Приєднався до УПСР. 29 квітня 1918 р. був обраний Президентом Української Народної Республіки. Після її ліквідації в 1919 р. виїхав за кордон.
У цей період він зосереджується на науковій праці та пропаганді ідей українства серед впливових кіл зарубіжного академічного і політичного світу. Заснував у Відні Український соціологічний інститут — першу наукову установу в еміграції.
На початку 1924 p. М. Грушевський, обраний 1923 р. дійсним членом Української академії наук, знову повернувся до Києва. Він відновив діяльність історичної секції колишнього Українського наукового товариства, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна». Крім історичної проблематики досліджував історію української літератури. У 1923—1927 pp. вийшла його фундаментальна «Історія української літератури» в 5 томах. 1929 р. його було обрано дійсним членом АН СРСР. Однак у березні 1931 p. М. Грушевський був звинувачений в українському буржуазному націоналізмі й керівництві підпільною антирадянською організацією і висланий до Москви. Створені ним наукові установи було ліквідовано, співробітників та учнів здебільшого заарештовано й репресовано. Через деякий час його випустили зі сталінських лабет.
М. Грушевський залишив величезну творчу спадщину — близько 2 тис. наукових праць, які досить довго перебували «під арештом» у спецфондах, а саме ім'я вченого було викреслено з вітчизняної науки та історії. Він також автор низки оповідань, драматичних творів, поезій, опублікованих під псевдонімом Михайла Козака («Не журись», «І знов мене самотність огортає» та ін.).
Помер 25 листопада 1934 р. під час лікування в Кисловодську. Похований у Києві.
Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. A пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті "Голос труда" було надруковано його перший твір — вірш "Гімн праці".
Дід Семена Скляренка, також Семен, все життя прожив у Прохорівці Канівського району. Він – потомствений козак Прохорівської козацької сотні. З дружиною мали двох синів – Дмитра і Афанасія. Але вік Семена Скляренка був недовгим – в одному з кулачних боїв, які у ті часи були в моді, він загинув. Вдова вийшла заміж удруге – за місцевого козака Степана Негрея і народила йому ще чотирьох синів. Після смерті вітчима найстарший із синів Дмитро був за головного, рано пішов працювати матросом на річковий пароплав, згодом став на кораблі стерновим. Одруження у цій ситуації довелося відкласти – з 18-річною Євдокією побрався лише у 32 роки. Євдокія Стоянова була з роду збіднілих дворян. Дівчина закінчила Золотоніську гімназію і мала диплом учителя. Але вчителювала лише два роки – народила п’ятьох дітей, отож усе життя була домогосподаркою. Молода невістка мусила жити в тісній хатині разом із свекрухою і п’ятьма ще неодруженими чоловіковими братами. Рятуючись від тісноти, у теплу пору року Євдокія плавала на кораблі по Дніпру разом з чоловіком-стерновим, який мав окрему каюту. Саме на кораблі "Ратмир", неподалік Кременчука, і народився Семен Скляренко. Хоча в документах місцем народження значиться село Прохорівка.
Коли у сім’ї було вже двоє дітей, Євдокія наполягла на тому, щоб чоловік покинув плавання. Дмитро влаштувався касиром на річкову пристань. Через два роки став начальником пристані і працював там до кінця життя. Помер Дмитро у 1919 році від тифу, залишивши Євдокію з чотирма дітьми (старший помер). На той час родина мала свій будинок, який недорого придбали у 1914 році у поміщика, який виїжджав за кордон. У спадок Скляренкам дісталося і піаніно. Семен Скляренко самотужки вивчився грати на цьому інструменті. Євдокія Федорівна добре знала українську, російську і навіть французьку та німецьку мови, багато читала. Діти Скляренків вважалися освіченою, прогресивною молоддю – всі вони закінчили Золотоніську гімназію.
У перші роки радянської влади Семен організував у селі драмгурток, вів активну просвітницьку роботу. Перші вірші і нариси Семен Скляренко написав у гімназії, друкувався в пресі.
Після закінчення гімназії наприкінці 1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах "Більшовик", "Селянська газета", альманасі "Вир революції". У Прохорівці доклав багато зусиль, щоб вберегти бібліотеку Михайла Максимовича, зберегти дуб Шевченка. Після армії працює відповідальним секретарем окружної газети "Радянська думка" в Черкасах (нині в цьому приміщенні – редакція газети "Черкаський край"). У 1927 році Скляренко переїздить до Києва, працює в республіканських газетах та журналах.
Письменник написав багато оповідань, повістей, романів. У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які відбувалися на Канівщині і в Прохорівці. Використовує у творах прізвища односельців: Давид Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річечок: Оріховка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З любов’ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою. Вершиною історичної тематики стали романи про період зміцнення і розквіту Київської Русі – "Святослав", "Володимир". На жаль, трилогію письменник не встиг написати – написано лише кілька глав третьої книги "Ярослав".
У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений орденами і медалями. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю. Іменем Семена Скляренка названо вулиці в Києві та Прохорівці, гімназію та вулицю у Золотонші. Теплохід "Семен Скляренко" курсував Дніпром. На жаль, нині його не видно...
Френсісу Скотту Фіджеральду належить, мабуть, одна з провідних сольних партій в оркестровій партитурі "джазового століття". Немає, либонь, письменника, що яскравіше і безпристрасніше відобразив би шалене життя Америки 20-х років, автора, що сам був плоттю від плоті отієї легендарної доби, адже його ім'я постійно було на вустах сучасників і не зникало з повідомлень світських хронік. Його скандальна манера поведінки викликала жах в одних і захват в інших. Проте ексцентричність і зовнішня позолота зійшли на безвість, і в теперішності лишилися безсмертні книжки.
Фіцджеральд, Ф. С. Пірат несхожених морів та інші історії : пер з англ. / Ф. С. Фіцджеральд: пер з англ. В.Бута . - К.:Знання, 2014. - 206 с. (English Library).
Оповідання Ф. Скотта Фіцджеральда (1896—1940), що увійшли до збірки, сповнені пригод і романтики. Вони розгортають цілісну картину життя амери¬канського суспільства епохи джазу, яке упивалося процвітанням, тринькало гроші та плекало амбітні надії. Герої письменника черпають із рогу достатку і шукають пригод, а героїні у своїх витівках не поступаються чоловікам сміливістю й рішучістю. Пропоновані твори демонструють уміння автора глибоко проникнути у психологію сучасників і пере¬дати найтонші відтінки їхнього настрою та гостроту відчуттів. А гумор, м’яка іронія і ліризм, які пронизують кожне оповідання, дарують нам незабутню насолоду та зачаровують.
Фіцджеральд, Ф. С. Великий Гетсбі / Ф. С. Фіцджеральд: пер з англ. .А.Пехника . - К.:Знання, 2019. - 269 с. Англ. і укр. мовами (Білінгва).
"Великий Гетсбі” — найвідоміший роман Ф.С. Фіцджеральда, у якому за карнавальною яскравістю життя пере¬дано приховану психологічну надломленість повоєнного покоління. Головний герой роману Джей Гетсбі сповнений жаги до життя. Не гребуючи засобами, він прагне досягти конкретної мети: розбагатіти й одружитися з коханою, яка належить до грошової аристократії і тому є для нього не¬досяжною. Але мрія героя про високе кохання виявилася далекою від реального життя.
Фіцджеральд, Ф. С. Багатий хлопець та інші історії/ Ф. С. Фіцджеральд: пер з англ. Ганни Лелів . - К.:Знання, 2017. - 270 с.
У пропонованій збірці представлені кращі новели відомого американського письменника Ф. Скотта Фіцджеральда (1896—1940) із таких авторських збірок: “Емансиповані й глибокодумні”, “Оповіді джазової доби”, “Усі ці сумні молоді люди”, “Відбій на зорі”. Доля героїв цих творів складається по-різному, але, описуючи життя кожного з них, автор наголошує: в яку б епоху не жила людина, моральні цінності залишаються незмінними — родинне тепло, милосердя, щирість, уміння цінувати те, що маєш, завжди дають шанс на щастя. Натомість самолюбство, зарозумілість, нахабство прирікають нас на безплідні пошуки щасливої долі.
вівторок, 21 вересня 2021 р.
Міжнародний день миру відзначають у всьому світі з 1981 року за ініціативи Генеральної Асамблеї ООН як день всесвітньої відмови від насильства та вогню.
У резолюції від 7 вересня 2001 року Генеральна Асамблея ООН прийняла постанову, за якою з 2002 року святкування Міжнародного дня миру відбувається 21 вересня. Емблемою Міжнародного дня миру є білий голуб з оливковою гілкою.
В Україні День миру встановлений Указом Президента від 05.02.2002 № 100/2002.
Мир в Україні не є абстрактним бажанням, це усвідомлена мета. Найвищу цінність миру, який є запорукою щасливого життя, сьогодні відчула кожна українська родина. Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України з 14 квітня 2014 року загинуло 3 077 цивільних осіб, серед яких 148 дітей, а також понад 4100 українських військовослужбовців.
За мирне існування, за право жити у власній, незалежній державі триває боротьба на Сході країни, застосовуються всі наявні важелі впливу на державу-агресора з метою повернення тимчасово окупованих територій до складу України.
Найбільше щастя – це мир, коли люди живуть у спокої, земля не здригається від страшних вибухів, не ллються сльози горя та втрат.
У цей день, присвячений ідеалам миру, Уповноважений закликає людство не тільки задуматись, але й зробити все можливе заради миру та спокою на Землі.
Електронні книжки, планшети і смартфони, Ґуґл і навіть Матрікс ще у середині ХХ століття описав автор «Соляріса». Ось так Станіслав Лем передбачив майбутнє, в якому ми нині живемо.
Оптони, лектони, тріони і фантоматони... Можливо, ці слова вам невідомі, проте більшістю предметів, які вони описують, ви користуєтеся кожного дня. Станіслав Лем, класик польської наукової фантастики, передбачив їх появу задовго до того, як вони стали частиною нашого повсякдення. А ще творчість Лема суттєво вплинула на творців легендарної серії мультфільмів та однієї із найпопулярніших відеоігор.
Розповідаємо про найнеймовірніші передбачення Станіслава Лема, а також згадуємо його висловлювання на актуальні теми, зокрема про біотехнологію і трансгуманізм.
Планшети й електронні книги
Мабуть, Станіслав Лем був першим науковим фантастом, котрий передбачив кінець паперових книг. Це відбулося ще 1961 року в романі «Повернення з зірок», за 40 років до перших спроб створити електронні книги. Лем уявляв їх як невеличкі кристалики з пам'яттю, які можна було вставити у пристрій, дещо подібний до сучасного планшета. Він називав його «оптоном». Сьогодні ми називаємо це «Kindle».
Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок. Їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них після мікрофільмів, з яких складалася бібліотека "Прометея"! Нічого подібного. Не можна було вже ритися на полицях, зважувати на руці томи, вгадуючи їх обсяг. Книгарня нагадувала швидше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них змістом. Читати їх можна було з допомогою оптону. Своїм зовнішнім виглядом він навіть скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптон мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою — і на ній з'являвся подальший текст.
Оптон Станіслава Лема. Фото: Culture.pl
Авдіокниги
В тому-таки творі Лем передбачив популярність авдіокниг, які він називав «лектонами»:
Але, як сказав мені робот-продавець, оптони вживалися тепер не дуже часто. Публіка віддавала перевагу лектонам. Вони читали вголос, їх можна було навіть наставити на бажаний тембр, темп і модуляцію.
Продавці-роботи, правда, досі ще не з'явились, та людство вже до цього наблизилося, у кожному разі, темп відтворення авдіокниг і подкастів уже можна регулювати.
Інтернет
Уже на початку 50-х Лем припускав, що для збільшення ефективності потужних комп'ютерів належить їх об'єднати в єдину мережу. У своїх «Діалогах» (1957) він називав цей напрямок розвитку цілком реалістичним: поступове накопичення «інформаційних машин» і «банків пам'яті» вело б до появи «державних, континентальних, а потім і міжпланетних комп'ютерних мереж».
Лем став свідком того, як збулось багато з його перебачень. І це його дивувало. Відоме його висловлювання, яке нібито прозвучало відразу після того, як Лем уперше скористався інтернетом:
Доки я не користувався інтернетом, то не знав, що на світі є стільки ідіотів.
Google
Google Doodle, присвячений Станіславу Лему (2011), створений на основі робіт Даніеля Мруза, ілюстратора творів Лема. Фото: Google
Приблизно в той самий час Лем передбачив майбутнє, в якому у всіх людей буде швидкий доступ до гігантської віртуальної бази даних — «тріонової бібліотеки». Тріони становили собою крихітні кварцеві кристалики, «структура яких може змінюватися». Тріони працювали як сучасні флешки, однак були з'єднані радіохвилями, які формували гігантську базу знань. Ось як письменник зобразив цей процес у романі «Магелланова хмара» (1955):
В тріоні можна закріпити не тільки світлові зображення, що викликали зміни в його кристалічній структурі, — сторінки книг, фотографії, різного типу мапи, рисунки, креслення і таблиці: в ньому так само легко можна зафіксувати звуки, в тому числі людський голос і музику; є можливість запису запахів.
Опис Лема доволі точний. Те, про що він тут говорить, ми сьогодні називаємо Google. Проте ми все ще чекаємо на можливість записувати запахи.
Смартфони
У цій-таки книзі Лем описує те, що нагадує ранню версію смартфона: маленькі переносні пристрої із постійним доступом до тріонової бібліотеки. Цей уривок з «Магелланової хмари» також звучить як розповідь про наш час:
Сьогодні, користуючись цією невидимою мережею, що охоплює світ, ми зовсім не думаємо про її гігантські масштаби і чіткість роботи. Як часто кожен із нас у своєму робочому кабінеті в Австралії, в обсерваторії на Місяці чи в літаку діставав кишеньковий приймач, викликав Центральну Тріонову Бібліотеку, замовляв потрібний йому твір і через секунду бачив його на екрані свого кольорового об'ємного телевізора.
Ця розповідь доволі точно могла би описувати наше нинішнє життя, коли багато авіаліній надають доступ до безкоштовного Wi-Fi в літаку. Важливо нагадати, що Лем писав ці рядки у час, коли середньостатистичний комп'ютер був таких розмірів, що потребував гігантської зали. Про створення всесвітньої мережі почали замислюватися в кінці 60-х, а до її реалізації перейшли лише у 80-ті роки.
3D-друк
В «Магеллановій хмарі» Лем також згадав цікаву модель виробництва, яка нагадує нинішню технологію друку 3D. Цікаво, що і логіка процесу, про який говорить Лем, не застаріла.
Врешті, тріон може містити записи «конструкторських розробок» або «взірців продукції». Автомат, з'єднаний з тріоном через радіо, виготовить потрібний абонентові виріб і в такий спосіб зможе задовольнити найвигадливіші збажання фантазерів, яким захотілося мати меблі старовинних стилів чи оригінальний одяг. (...) Якби роль тріонів зводилася тільки до витіснення застарілої форми накопичення знань, до того, аби кожен, хто хоче, міг користуватися всіма скарбами світової культури, врешті, до спрощення системи розподілу споживацьких благ, то й ця роль була б дуже важлива.
Що ж, 3D-принтери у наш час уже доступні в деяких крамницях. Що ж до «взірців продукції», то сьогодні ними є файли формату AMF (Additive Manufacturing File), в яких можна зберегти колір і матеріали об'єктів для друку в 3D.
The Sims
SimCity, гра авторів Sims, підготовлена студією Studio Maxis. Фото: www.simcity.com
А що можна сказати про зв'язок Лема з комп'ютерними іграми? Віл Райт, розробник The Sims, однієї з найуспішніших ігор всіх часів і народів, не раз говорив, що Лем був його головним ідейним натхненником. Що ж справило такий вплив на Райта? Це була «Кіберіада» — серія оповідань про двох інженерів-роботів на ймення Трурль і Клапавцій.
В одному з цих оповідань Трурль зустрічає на астероїді диктатора у вигнанні і конструює для нього скляний ящик, всередині якого міститься увесь всесвіт — штучна цивілізація, якою можна керувати. Ця держава в коробці і стала джерелом натхнення для Віла Райта, котрий створив гру, в якій кожен учасник може створити свій власний віртуальний світ.
Звичайно, Лем не був би Лемом, якби не заторкнув у своєму оповіданні проблеми етики, влади і керування долями інших людей:
Ось доведи мені, що вони нічого не відчувають, не мислять, що вони взагалі не існують як створіння, які усвідомлюють, що вони замкнуті між двома безоднями небуття — тієї, що до народження, і тієї, що після смерті, — доведи мені це, і я перестану до тебе чіплятися! Ось доведи мені, що ти тільки імітував страждання, та не пережив його!
Футурама
Зрозуміло, Лем не передбачив появи «Футурами», проте саме з його творчості черпав натхнення творець одного із найкращих телевізійних мультсеріалів початку ХХI століття. Сценарист шоу Д.С. Коен розповідав:
Моя мама обожнювала наукову фантастику. Вона й мене заразила любов'ю до цього жанру. Серед книг, які я прочитав у дитинстві, були такі твори Станіслава Лема, як «Зоряні щоденники Ійона Тихого» та «Оповідання про пілота Піркса». Думаю, ті дивні, сюрреалістичні і забавні оповідання справили на мене великий вплив; особливо мені сподобалася ідея, що роботи можуть бути людьми. Тим-то Бендер, найбільш «гуманізований» персонаж «Футурами», якось мірою зобов'язаний цим Станіславу Лему.
Коен розповів, що особливе значення для «Футурами» мало одне оповідання:
Особливо мені запам'яталося оповідання... про планету, яку населяють одні роботи, і раптом туди приземляються люди, і роботи-вбивці уже збираються винищити людей, але ті прикидаються роботами, аби врятуватися, і тут, звісно, — обережно, спойлер! — з'ясовується, що всі мешканці цієї планети насправді люди, котрі вдають роботів, і вони у відчаї ховаються одне від одного. Ось ця історія безпосередньо відображена у «Футурамі».
Оповідання, про яке говорить Коен, — це, напевно, «Одинадцята подорож» із «Зоряних щоденників Ійона Тихого», а відповідний епізод серіалу називаться «Страх планети роботів» (The Fear of a Bot Planet, п'ятий епізод першого сезону).
Електронний пил...
Ілюстрація до «Кіберіади» Лема, Даніель Мруз, 1972. Фото з приватного архіву
В «Кіберіаді» є й інші інноваційні, часом доволі дивні ідеї. Наприклад, «розумний пил» — мікроскопічні комп'ютери, здатні до самоорганізації, розмірами не більші за піщану крупинку, які працюють як єдина система. Ідея розумного пилу цілком відповідає останнім досягненням нанотехнології.
Миколай Глинский — выпускник Института польской культуры в Варшавском университете и Института классической филологии в Берлинском университете им. Гумбольдта. Автор статей польской и английской версий сайта Culture.pl. Пишет о литературе, истории и языке (не только польском). Контакт с автором: mglinski@iam.pl
неділю, 5 вересня 2021 р.
У осені – багато граней та багато фарб. Вона тепла і холодна, вона різноманітна і чарівна, яскрава і туманна, по-своєму магічна і таємнича. Своєю багатоликістю відтінків і чарівною красою, чарами перевтілення природи, осіння пора надихала багатьох майстрів.
Це надихнуло і нас – зібрати підбірку кращих художників сучасності, закоханих у осінь.
Осінні екскурсії Річарда Макнейла
Побачити красу міської осені очима британського художника Річарда Макнейла – це пройтися по осінньому Парижу або Нью-Йорку. Це зануритися у буйство фарб і дощові вечірні прогулянки по Сентрал-парку, уздовж Тріумфальної Арки та Ейфелевої вежі, по мостових і вуличках, затишних скверах і гучних площах.
Картини дуже живі і соковиті, в той же час м’які і теплі, просякнуті такою позитивною енергетикою, що не хочеться відривати погляду. Макнейл – художник-самоучка. Він творить інтуїтивно, напевно, тому його полотна настільки реалістичні і життєрадісні.
Ще однією особливістю картин художника є передача пишноти західної архітектури на тлі фарб природи. Серед поціновувачів мистецтва Макнейла – Адміністрація Білого Дому, шедеври художника прикрашають Овальний Кабінет президентської резиденції.
Золоті вогні Леоніда Афремова
Білорус Леонід Афремов – всесвітньо визнаний художник-імпресіоніст, автор оригінального яскравого стилю, який неможливо переплутати. Його картини – це живі барвисті вогні, наповнені пристрастю і любов’ю. Дуже емоційні та позитивні. Заразливі своєї притягальною силою.
Художник малює маслом за допомогою мастихіна, а натхнення черпає із численних подорожей по всьому світу. Афремов бачить світ у різноманітті контрастних відтінків і фарб, сяючих вогнів, в картинах багато сонця і світла. Такі полотна здатні зігрівати і дарувати радість та задоволення від життя.
Ефект дощу Грегорі Тілкера
Коли дивишся на картини цього приголомшливого художника, виникає непереборне бажання провести по них рукою. І неодмінно повинен залишитися слід, ніби як протерти промокле скло після проливного дощу ..
Тілкер закоханий у дощ. Реалістичність його картин так вражає, що деколи складно відрізнити його роботи від фотографій. Настільки живими, проникливими і натуральними вони створені. Дивишся на таке полотно і переносишся в той світ і момент, що зобразив автор.
Техніка Грегорі Тілкера так і називається – фотореалізм. Родзинка його робіт – міські пейзажі крізь вогники крапель на склі. У полотнах Тілкера багато емоцій, я б сказала – пристрасті, тому що пише автор саме життя. Крізь красу дощу.
Творець родом з Америки, його облаштування у Бостоні стало початком творчого шляху «дощового» художника, як іноді називають майстра.
Чарівна реальність Євгена Лушпіна
Ще один майстер у стилі гіперреалізму. Його роботи настільки проникливі й точні, що також нагадують фотографії. Золота осінь на картинах Лушпіна дуже тепла, ласкава, привітна, майже казкова. Пробуджує бажання прогулятися по тих миловидних пейзажах, з яких автор писав свої твори.
А пізня осінь оповита туманом і густими фарбами таємничості. Художник переносить на полотно сотні деталей, відтінків, мініатюрних півтонів. Це і надає полотнам таку натуральність і природність.
Спокійна краса Чарльза Уайта
Картини цього видатного канадського майстра випромінюють блаженне умиротворення. При всьому багатстві фарб золотої осінньої пори у роботах Уайта, художник нібито пропонує зупинитися на мить і насолодитися моментом – ось вона чарівна і безтурботна природа. У той же час – така елегантна і таємнича.
При цьому його картини наповнені життям, рухом, енергією світла, в них хочеться зануритися. А в нетрях природних фарб побродити і навіть заблукати. Вони реалістичні та приємні, від них виходить наснага і радість. Гармонія з навколишнім світом. Таке полотно здатне вдихнути життя і красу навіть у найпохмуріше і сіре приміщення.
Сам Уайт говорить про свою творчість так:
«Я хочу спілкуватися з людьми на емоційному рівні і поділитися з ними тим спокоєм, яким зі мною поділилася природа»
— Чарльз Уайт, художник
Недарма його картини користуються популярністю в усьому світі, а сам автор завоював численні нагороди і премії.
«Останній лист» із казки
На завершення я хотіла б згадати ще одного художника. Правда він практично із казки. Коли я готувала цей матеріал, мені пригадалася одна дивовижна історія, написана ОГенрі. Історія про «Останній листок». Про старого художника, який все життя шукав свій шедевр і у кінці знайшов – листочок плюща на стіні. Пам’ятаєте цю історію?
Молода художниця, яка спостерігала за кущем плюща за своїм вікном, бачила, як осінь зриває і несе вдалину його пожовклі, схожі на маленькі зірочки, листя. Вона вірила, що коли останній лист впаде з дерева, її життя закінчиться, оскільки сильно хворіла. Але один-єдиний листок все ніяк не падав. Він вперто не бажав залишати дерево всупереч холодній осені, колючому вітру та пронизливому дощу.
Пройшли дні, а листочок продовжував триматися за життя. Це маленьке диво допомогло художниці повірити у своє одужання. Плющевий листок виявився рукотворною картиною старого художника, який знайшов свій шедевр і подарував ближньому надію на життя.
У цій історії стільки сили і любові, що здається вона є прекрасною казкою. Саме ця казка і надихнула мене на добірку картин з найдивнішою порою року – осінню.
