Образи людей з інвалідністю в художній літературі (до Міжнародного дня інвалідів).

  Інвалідність впливає на всіх, хто так чи інакше зіштовхується з цим явищем. Життя людини, яка отримала тяжкі травми та ушкодження здоров’я, докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує: рідних, друзів. Література, особливо художня, тим і славиться, що звертає увагу читачів на різні проблеми людського життя і особистості – як позитивні, так і негативні. Вдумливого автора завжди цікавить, як людина проходить різні випробування, у тому числі – пов’язані з інвалідністю.

  Представляєм оригінальний художній твір у жанрі фентезі – «Дика енергія. Лана» українських авторів С. і М. Дяченків. Головна героїня – повністю здорова, проте увагу привертає другорядний персонаж, який, не маючи слуху, гарно грає на барабані. І успішно допомагає головній героїні, разом з іншими товаришами. Щоб не заглиблюватися у сюжет детальніше, скажемо лише, що барабан грає одну з ключових ролей у цьому романі.

  Ще одна представниця сучасної української літератури у жанрі фентезі – володарка ІІІ премії літературного конкурсу «Коронація слова – 2010» в номінації «Романи» Дара Корній – теж не оминула осіб з інвалідністю в своїй творчості. Так, найкраща подруга головної героїні роману «Гонихмарник» має великі проблеми із зором, а батько головної героїні іншого роману – «Зірка для тебе» – пересувається на інвалідному візку. Але в обох випадках зрештою життя цих людей стає успішним – дівчина отримує «чарівний» засіб позбутися сліпоти, а старенького батька виліковують. Родзинкою творів авторки є те, що багато її персонажів мають прототипів з реального життя.

  Тарас Шевченко писав у своїх творах, зокрема, про кобзарів – лірників і бандуристів, багато з яких були сліпими. Так, у поемі «Невольник» («Сліпий») розповідається про старого козака, його доньку Ярину і названого сина Степана, який потрапив у полон до турків і повернувся додому кобзарем, втративши зір. Ярина, за сюжетом твору, закохується у Степана і не відвертається від нього, коли дізнається про його сліпоту.

  Марія Матіос – сучасна українська письменниця. Її найвідоміший роман «Солодка Даруся». Незважаючи на назву, життя головної героїні солодким не назвеш, вона мала серйозну проблему зі здоров’ям: навіть від думки про солодке у неї починається страшна мігрень. А ще вона не розмовляє, хоч і не німа. І через це люди вважають її ледь не божевільною. Чому так? Про це можна дізнатися, прочитавши роман.

  Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» подарував нам, українцям, багато талановитих письменників, серед них – Тетяна Белімова, доцент кафедри української та східної філології Університету «Україна». Вона отримала першу премію «Коронації слова» 2014 року в номінації «Романи» за книгу «Вільний світ». Твір не має лише одного головного героя, бо кожен персонаж і є головним героєм власного життя. У Поліни Терещенко життя те було дуже коротким – лише 15 років доля відміряла через невиліковну хворобу серця. Але дівчинка була талановитою віщункою – настільки талановитою, що змогла передбачати долю і чужим людям, і своїм рідним, а також передбачила багато подій, зокрема початок Другої світової війни.

ої друзі не є одностайними у питанні, чи потрібно розкривати проблеми інвалідності у творах сучасної літературі. Але я вважаю, що це просто необхідно, щоб розбудити суспільство, щоб люди зрозуміли: герої літературних творів з інвалідністю – такі ж люди, як і вони, читачі, – зі своїми перемогами і поразками, з талантами, чеснотами і недоліками. Інколи вони сильні та відчайдушні, інколи – слабкі і зневірені. Вони живуть поруч з нами, потребують уваги і тактовності, піклування і поваги.

  Отже, ми з’ясували, що такі персонажі в літературі є і читачам вони потрібні. І вони допомагають. Кому?

  По-перше, своїм «колегам» по нещастю, які живуть у нашому, реальному світі. Вони, спостерігаючи позитивні приклади боротьби, перемог чи просто стоїцизму на тлі нездоланних проблем, не зневірюються і, разом з героями, знаходять сенс у житті.

  Не секрет, що стосунки в родинах, де є люди з інвалідністю, бувають дуже складними. Але мама, бабуся чи інший родич, прочитавши, для прикладу, «Біле на чорному», все ж добре задумається над тим, чи варто віддавати хвору дитину до інтернату. Адже, навіть у ХХІ сторіччі спеціальні установи, де утримуються діти-сироти з інвалідністю, занадто далекі від ідеалу. А позитивні приклади героїв з інвалідністю суттєво додають віри та впевненості у часом недосконалій фізично, але все ж рідній людині.

  А пересічні громадяни, прочитавши у популярних книгах, зокрема – фентезі, про те, що люди з інвалідністю можуть якщо не досягти мети повністю, то хоч поборотися за мрію, уже не будуть із жалем дивитися на людину з милицями чи на візку.

  Книга може бути засобом реабілітації – як людини з інвалідністю, так і нашого з вами суспільства.

   Персонажі з інвалідністю можуть стати справжньою окрасою твору. Усе залежить від автора – чи вистачить йому таланту і тактовності, щоб відобразити у героях насамперед людей, а вже потім – інвалідність.