На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

   Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

   24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.

   Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.

   Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

   Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами  загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією.

   Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

   За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них  – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

   Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

   Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

         Україна – це щедра земля під волошковим небом, це задумливі степи, широкі поля, густі ліси та гірські вершини. Це сині озера й річки, калина край вікна і журавель у небі. Це рідний дім, дорога в школу, це рідна мова й пісня колискова, це мама й тато й вся родина. Це все наша Батьківщина, наша земля, наша Україна. Україна... В одному вже тільки цьому слові звучить ціла музика... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю... Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...

     Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі. На долю нашого народу випало багато героїчного і водночас трагічного. Як ніякий інший народ, українці заплатили за своє право на волю мільйонами життів своїх синів і дочок. Історія України - це історія народу, який протягом багатьох століть боровся за свою незалежність. Колись Україна була поділена на дві частини, нині є одна Соборна українська держава, єдиний народ, єдина нація 

     Багата і складна історія нашої держави. Так трапилось, що на протязі багатьох століть розвитку Україна не мала власної державності і єдиної території. Українські землі в різні періоди належали багатьом державам. На період першої світової війни вся Наддніпрянщина належала Росії, а Західна Україна – Угорщині. Але одним з наслідків першої світової війни був розвал двох найбільших імперій Європи: Російської та Австро-Угорської. Відтоді розпочалося державне відродження України.

     У 1917 р. У Наддніпрянській Україні розпочалася національна революція. В результаті неї було проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) та обрано першого президента Михайла Грушевського (фото).

     Подібні процеси відбувалися і в Галичині. Згодом, у жовтні 1918 року, була проголошена Західно-Українська народна Держава на території Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Головою Ради став Євген Петрушевич (фото).

    А вже через рік, 22 січня 1919 року, у Києві відбулось урочисте проголошення злуки Західно-Української Народної Республіки в єдину соборну Українську Народну Республіку.

     Відбувалося це на святково прибраній Софійській площі в Києві.

     Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Відбулося об’єднання українських земель, а разом з тим – українських традицій, звичаїв, мови, що мало велике історичне значення для українського народу.

     Державним Гербом Соборної України став тризуб. Отже, віковічні мрії Українського народу здійснилися. Україна стала єдиною (соборною) державою.

                  Куток краєзнавчої літератури «Мій край – частина України»

Для кожного з нас Батьківщина починається з чогось маленького, 

ніби незначного і непримітного. 

В.Сухомлинський

 Для кожної людини Батьківщина – це край, де народилися її діди й прадіди, живуть і працюють її батьки, це те місце, де народжується і живе кожна людина. Для нас з вами найкращою і найріднішою завжди буде земля Кіровоградщини.В.О.Сухомлинський.

 Кожній людині обов’язково потрібно знати історію своєї малої Батьківщини. Варто знати про місце, де народився, адже ці знання потрібні не лише для себе, але й для того, щоб розповісти про них близьким та друзям.

 Полички куточка розкажуть про історію Олександрыйського райну  та міста Світловодськ. Виставка познайомить з видатними людьми міста, району та області, пам’ятниками історії та архітектури.

   Сподіваємося, що ця виставка зацікавить вас, змусить задуматися над   минулим та майбутнім свого рідного краю, спонукатиме до читання книг і пізнання нового, стане поштовхом до вивчення історії міста, краю, країни. Маємо надію, що матеріал, зібраний на виставці, надихатиме читачів більше дізнаватися про свою малу Батьківщину, про життя своїх близьких та друзів, про тих, хто віками звеличував наш красивий степовий край. Пам’ятайте, наш спільний дім – Кіровоградщина, мальовничий куточок України. Все, що нас оточує – історія, культура, природа - своєрідне й унікальне. Наш з вами обов’язок зберігати і не порушувати цю унікальність, вчити і творити, знати і розуміти свою історію. При цьому потрібно усвідомлювати, що краще розуміння історії рідного краю досягається тільки у нерозривному зв’язку з історією України в цілому. 

  Бажаємо усім вам бути справжніми патріотами своєї землі.