Ось ми і дочекались літа,

        Перше червня – ваша втіха,

        Бо цей день у всьому світі,

        Приурочили вам дітям!

 

        Все навкруги у квітах,

        Променів сонця багато –

        На планеті Земля наші діти

        Відзначають нині свято.

«Міжнародний день захисту дітей» (англ. "International Children's Day") — святкується щорічно 1 червня. Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності. Свято встановлено в Україні «…На підтримку ініціативи Міністерства України у справах сім'ї та молоді, Всеукраїнського комітету захисту дітей, Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна — дітям" та інших громадських організацій…» відповідно до Указу Президента України від 30 травня 1998 року № 568/98

Дитячі загадки про літо

Шалена спека, гуркотливий грім та красуня-веселка після дощу — все це ознаки літа — улюбленої пори дітлахів, коли не треба рано вставати і йти до школи.

А давай пограємось: я натякатиму тобі на певне літнє явище, фрукт або рослинку, а ти постараєшся відповісти, що малося на увазі. 

Загадки про літо для дітей

Зрілі вишні у садку,
І сунички у ліску,
Теплі дні, барвисті квіти
Нам дарує щедре…
(Літо)

Полунички у сметанці,
Соловей щебече вранці,
Дощик через ситечко,
Наступило…
(Літечко)

В небі ластівка летить,
З вітром листя шелестить,
Воду п’є лелека.
Сонце палить. Спека.
Дозріває жито.
Яка пора?
(Літо)

У садках — смачна малина,
Аґрус, яблука, ожина.
Фрукти й зелень соковита —
Це смачні дарунки...
(Літа)

Сонечко яскраве
Цілий день палає,
На травиці в гаї
Цілий день ми граєм.

Раді всі малята
Цілий день купатись,
Веселиться й грати,
На сонці засмагати.

Як пора ця зветься,
Коли все сміється
І відпочиває?
Коли ж це буває?
(Влітку)

Загадки про літні місяці

Полуничку у сметанці
Приготує мама вранці.
Літо бавиться в дворі,
Знов кусають комарі!
(Червень)

Липи в квіточки убрались,
Віддавати цвіт зібрались
Покупатись кличе річка,
Тепла в ній уже водичка!
(Липень)

Дині, гарбузи, томати:
Смакувати, смакувати…
От і літечка кінець,
Осінь йде вже навпростець.
(Серпень)

Загадки про дарунки літа

Ця смачна, пузата пані
Любить плавати в сметані.
Носить гарні капелюшки,
Із суничкою подружки.
(Полуниця)

На лозі, росою вмиті,
Зріли грона соковиті.
В сонця силоньку черпали,
Золотистим соком стали.
(Виноград)

Не гіркий і не солоний,
А солодкий і червоний.
Як же зветься цей товстун?
Здогадалися?..
(Кавун)

Вишні і вони — сестрички.
Є в садку, а є, що дички.
В червні достигають,
Всі їх добре знають.
(Черешні)

Пахне грядка невеличка —
Швидко виросли сестрички, —
Чепурушки круглолиці
Заховались у травиці.
Чорні крапочки на личках…
Здогадалися?..
(Сунички)

Я тримаю у долоні
Намистиночки червоні.
Ягідка ця кислувата,
На кущі їх так багато!
(Порічка)

У зеленім картузі
На одній стоїть нозі.
Коло вуха китиця
Щирим злотом світиться.
Звичка в нього є ота:
Він голівку поверта
В бік, де сонце котиться,
Родичем доводиться.
(Соняшник)

Загадки про літні явища для дітей

Хтось у лузі біля річки
Загубив барвисті стрічки.
Дощик вгледів, підібрав,
Небеса підперезав.
(Веселка)

Коли падаю я з неба,
Люди кажуть: «Так і треба.
Восени тоді, вважай,
Буде добрий урожай!»
(Дощ)

На дворі переполох:
З неба сиплеться горох.
З’їла шість горошин Інна —
І тепер в неї ангіна.
(Град)

Золотиста нитка в'ється,
Тільки в руки не дається.
(Сонячний промінь)

Щось на небі гуркотить,
Наче звір страшний летить.
Сильний дощ на землю ллється,
Звір у руки не дається.
Очі світяться яскраво —
Всі у дім тікайте жваво!
(Грім і блискавка)

Літні загадки для дітей

Що за дерево, чий цвіт
Пахне медом на весь світ?
(Липа)

Влітку дітям насолода
Та зимова прохолода.
Влітку радо ми їмо
Найсмачніше — …
(Ескімо)

То що за диво-літаки
Сідають в лузі на квітки?
Не спочивають з далини,
А вантажі беруть вони.

В саду старому під селом
У них є свій аеродром.
І літаки — за летом лет —
Везуть туди солодкий мед.
(Бджоли)

Серед літа, мов пір’їнки,
Стиха падають сніжинки.
Під віконечком у Олі
Цвітом вкрилися…
(Тополі)

Ні будинок, ні завод,
Там працює не народ,
А істота золота,
В неї праця є свята.
Устають усі чуть світ,
Ще й роси не згубить цвіт,
І працює кожна так,
Що позаздрить з нас усяк.
(Вулик та бджоли)

https://pustunchik.ua/ua/checkyourself/zagadki/zagadky-pro-lito-dlia-ditej

Геть куріння! Ми - здорове покоління. 31 травня - Всесвітній день без тютюну

Під час експедицій Колумба індіанці дарували їм тютюнові листя, які використовувалися ними для куріння, жування, як лікарські препарати. Сам Колумб не оцінив цю рослину, а ось один з його моряків Родеріго де Перез привіз з експедиції звичку палити, після чого і став першою європейською жертвою тютюнопаління.

Всесвітня організація охорони здоров’я в 1988 році оголосила 31 травня Всесвітнім днем без тютюну (World No-Tobacco Day). Перед світовою спільнотою було поставлено завдання - домогтися того, щоб в XXI столітті проблема тютюнопаління зникла. XXI століття настало, але проблема не зникла. Боротьба з нікотином триває.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в світі від причин, пов’язаних з курінням, щорічно передчасно вмирають більше, ніж від дорожньо-транспортних пригод, вживання наркотиків, або від СНІД.

Кинути палити нелегко. Відомо, що нікотин викликає сильну залежність, і всі ми знаємо людей, які спробували кинути, але всього лише через кілька місяців знову почали курити. Це є проблемою для всіх нас, і ми повинні нею займатися, тому що знаємо, що збільшення числа тих, хто кинув палити є ключовим елементом зниження прогнозованого тягаря викликаних тютюном смертей протягом найближчого двадцятиріччя.

Недавнє опитування в одній з великих країн, що розвиваються показало, що дві третини курців помилково вважають, що куріння спричиняє невеликий шкоду, або взагалі не робить її, деякі з них хочуть кинути палити і ще менше успішно кинули курити. В даний час більшість тих, хто успішно кинув палити, зробили це без будь-якої сторонньої допомоги. Але нам потрібно істотно підвищити рівень успішного припинення паління.

Сьогодні ми знаємо про існування успішних і затрато-ефективних методів лікування. Засоби заміщення нікотину, такі як нікотинова жувальна гумка, пластир, назальний спрей (аерозоль для носа) та інгалятори, а також не-нікотинові засоби, такі як бупропіон, можуть подвоїти шанси людей добитися успіху. Вони повинні стати більш широко доступні, а їхня вартість також повинна знижуватися, щоб курці в усіх країнах могли собі дозволити придбати їх.

Доброю новиною є те, що можна знайти істотні переваги для здоров’я, кинувши палити в будь-якому віці. Ті, хто кинув палити у віці 30-35 років, мають тривалість життя, як та, що у людей, які ніколи не палили.

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=123

 

  Друкарство було винайдено двічі: у Китаї і в середньовічній Європі.

   Друкування вироблялося наступним чином: на дерев'яних козлах, на яких вирізувались опуклі букви, наносили  рідку фарбу, потім зверху накладали аркуш паперу і терли м'якою щіткою. Цей спосіб друку, яка вживалася і в середні століття нідерландськими друкарями на дерев'яних друкованих дошках, зберігалися в Китаї до початку XX століття; спроба  єзуїтів-місіонерів в XVII столітті вирізати слова з міді не пристосували. В середні століття, між 1041 та 1049 рр. придумали  виготовляти рухливі слова з  паленої глини; цей спосіб друкування був, мабуть, такий же, як і в Китаї; після його смерті значки були загублені, а спосіб друкування забутий.

   Багаті римляни, щоб полегшити дітям вивчення грамоти, давали їм букви, вирізані зі слонової кістки або з металу, з яких діти навчалися складати окремі слова.
   У Середні століття, після хрестових походів, коли посилилося прагнення до освіти, діяльність ченців, які займалися переписом книг (манускриптів), перестала задовольняти зростаючим потребам.  З XIII століття почали вирізати картинки на дошках з текстом, на початку дуже коротким. Згодом текст почав займати більше місця, частіше у вигляді  складеної з слів стрічки, що виходить із вуст дійової особи; слідом почали друкувати книги, що складалися з одного тексту, без малюнків. Для друку виготовлялися тонкі металеві дошки на яких вирізалися значки.
    Існувало кілька методів:
 лінії обриси літер залишалися, а все інше зрізали;
 в дошці вглиб вирізувалося обрис літер - тоді літери при друкуванні виходили білими, а все інше залишалося чорним.
   Пізніше почали вирізати текст ножем на дерев'яних дошках;  це так звана ксилографія. 
    Історія друкарства в сучасному розумінні цього слова починається з того моменту, коли стали виготовляти металеві, рухливі, опуклі букви, вирізані у зворотному вигляді. З них набирали рядки і за допомогою преса відтискали  на папері.Це геніальний винахід відноситься до другої третини XV століття, і майже всі дослідники приписують його німцеві Йогану Гутенбергу. 

   Першодруковані книги  зберіглися у вкрай незначній кількості екземплярів;  вони зовсім схожі з  рукописними книгами як у шрифті, так і по своїй зовнішності.  Першодрукарі у всьому наслідували рукописів, тому що останні цінувалися значно дорожче, та й публіка в перший час за звичкою вимагала рукописи.

   У Франції перша друкарня виникла порівняно пізно. Жоден з «дітей Гутенберга»,які  розсіялися по різних країнах, не прибули  у Париж: ймовірно, вони не були допущені туди підступами переписувачів і книгопродавців, які побоювалися що виникла  конкуренція. 
   У Англії перша друкарня заснована Вільгельмом Какстоном близько 1474 р спочатку у Вестмінстері, потім в Лондоні, а число його видань перевищує 400. Взагалі, книгодрукування в Англії не поширилося з такою швидкістю, як на континенті: до кінця XV ст. друкарні були засновані тільки в Оксфорді.

  Таким чином, книгодрукування вже в XV ст. поширилося майже по всій Європі; відомо до 1000 імен друкарів того часу, число ж видань, ймовірно, доходить до 30000 (так звані інкунабули);  6 / 7 цієї кількості становлять твори релігійні і схоластичні, решта - наукові та древня і нова література. Формат - in folio, розділений на два стовпці, або in quarto. Шрифт залишився колишній - письмовий готичний прямокутний. Лише в Італії друкарі почали застосовувати вживався там ще з XIV століття круглий шрифт, так званий римський, який згодом і витіснив готичний. У XVI столітті друковане справа все більш і більш поширювалося: релігійні суперечки давали величезний матеріал для печаті. У Франції Сорбонна всіма силами намагалася накласти заборону на книгодрукування. Франциск I в 1534 р.видав наказ закрити всі друкарні, але опір парламенту врятував  друкарів від небезпеки, яка їм загрожувала.  В Англії було обмежено кількість друкарень; взагалі у всіх країнах, крім Німеччини, був встановлений пильний нагляд за друкарнями. У цьому столітті особливо відомий венеціанський друкар і гуманіст Альдо Манучо: він багато дбав про видання грецьких та латинських класиків, при виданні яких вперше застосував формат in octavo, раніше вживався лише для богослужбових книг; він же ввів новий італійський шрифт, названий альдінским. За прикладом Альдо друкування класичних творів поширилося по всій Європі.

   Перша влаштована Іваном Грозним  друкарня була обставлена, судячи за шрифтом і чистоті друку, дуже багато.

Для друкарні побудували будівлю поряд з Нікольським грецьким монастирем, де потім перебував Московський друкарський двір.

   Видавці першої надрукованої тут  книги мали під руками чимало слов'янських списків різних редакцій і внесли в текст списки, що були в той час у  загальному вживанні, багато нових виправлень; виправлення ці в більшій частині випадків вдалі і взагалі більше всіх відомі нам, списки наближають слов'янський апостольський текст до прийнятого нині. «Апостол» Примірник «Апостола», як найбільша бібліографічна рідкість, зберігається в Публічній бібліотеці, в срібному окладі, на особливому аналозі. «Апостол» видрукуваний з чистотою, виразністю і витонченістю на клеєному папері, в лист малого формату, на 267 аркушах. .Літери її відповідні одна одній і завдяки правильній литві мають в боках рівномірний одна від одної відстань, скрізь складають рівний прямий  рядок.  Повна сторінка - 25 рядків .Важний недолік набору первопечатного «Апостола» полягає в невідповідності проміжків, що відокремлюють одне слово від іншого; часто зустрічаються по кілька слів, надрукованих без всяких поділів.  Цей недолік компенсується дуже багатьма достоїнствами, якими не завжди відрізняються наступні видання.

   Діти подумайте над таким виразом і скажіть, що означають ці слова: «У книгах укладено особливу чарівність; книги викликають у нас насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добру пораду, вони стають живими друзями для нас.»
   А тепер давайте трішки повідгадуємо загадок:
****
 Не дерево, а з листами,
 Не сорочка, а зшита,
 Не рослина, а з корінцем,
 Не людина, а з розумом.
 (Книга)
****
Сама мала,
 а розуму надала.
 (Книга)
****
Хоч не капелюх, а з полями,
 Не квітка, а з корінцем.
 Розмовляє з нами
 Всім зрозумілою мовою.
 (Книга)

                                                          Вишиванка - символ України,

                                                          Віддзеркалення вкраїнської душі,

                                                          Де рясніють кетяги калини 

                                                          Й мамина сльоза на полотн

  Ми всі одна сім’я – частинка України

15 травня 2022 року у Парку ім. Т. Г. Шевченка відбувся загальноміський захід – День сімейного дозвілля «Міцна родина – міцна Україна.» Бібліотечні фахівці КЗ «Світловодська міська бібліотечна система» долучились до його проведення та підготували свою розважальну програму «Ми всі одна сім’я – частинка України». Веселі конкурси, ігри, вікторини, патріотичні декламування віршів – все задля того, щоб наші українські дітки, їх мами, дідусі і бабусі отримали частинку гарного настрою, весняного тепла, усмішок в ці нелегкі часи, коли більшість їх тат боронять нашу неньку Україну.

Письменник Анатолій Дімаров народився 5 травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім’ї учителя Андроніка Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки заради безпеки дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.

У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933. Юнак, після закінчення середньої школи, був мобілізований до армії. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, його поранено й сконтужено. Нагороджений, як учасник війни, орденами й медалями.

У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».

Протягом 1950–1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951–1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім’я», «Ідол», «І будуть люди». Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів.

В 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім’я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.

                                            

Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978) — вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).

У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед йдеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974–1980 рр.) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.

Анатолій Дімаров написав кілька захоплюючих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик».

В оповіданні з казковою формою «Для чого людині серце» йдеться про плем’я дерев’яних чоловічків, які «не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти, не знали, що таке радість і гнів, злість або співчуття». Але доля звела одного з чоловічків із лікарем, який збирав серця померлих людей. Він і подарував дерев’яному чоловічку серце доброї людини. Отримавши це серце, колись байдужий до всього чоловічок навіть жертвує своїм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який замерзає у лісі. Цим оповіданням письменник підкреслює, що тільки серце відрізняє справжню Людину від дерев’яного чоловічка, дає можливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що саме серце є справжнім багатством людської душі.

Працював у газеті «Радянська Волинь».

Хобі Анатолія Дімарова — колекціонування каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення мінералами почалося ще в 1955 році на кримському Карадазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал. За словами письменника, його охопила «кам’яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.

Народився Андрій Якович 15 травня 1857 року в сім’ї дрібного службовця в місті Самбір (нині Львівська область). В ранньому віці втратив обох батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті.

Малий Андрій навчився читати польською, оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно.

У 1869-1877 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873-1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада».

У 1877-83 навчався на філософському, згодом — юридичному факультеті Львівського університету. Очолював студентське товариство «Дружній лихвар».

У 1881 став співзасновником «Кружка правників».

У 1882 мобілізований до війська, в чині офіцера австрійської армії брав участь у поході до Боснії. Після армійської служби займався адвокатською практикою в Самборі.

21 вересня 1884 одружився з Гладилович Наталією (дожили разом до золотого весілля, мали 6 дітей)

У 1890 відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. На Бережанщині проводив активну громадську та освітню роботу — очолював місцеву філію «Просвіти», організовував осередки «Січей», був повітовим кошовим. Належав до Української народно-демократичної партії, з 1899 входив до її керівного органу — Ширшого народного комітету.

У 1914 після початку війни – за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам його посадили до сумновідомої львівської в’язниці «Бригідки», де тримали більше двох тижнів, і не знайшовши компромату, випустили.

У 1918—19 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту, і принципово працював на засадах гуманності та справедливості.

З 1919 р. жив у м. Коломиї , яка в той час була «під румунським постолом». У 1926-27 роках очолював осередок «Рідної школи».

2 червня 1935 року помер в Коломиї.

Андрій Чайковський твори

Спомини зперед десяти літ (1892)

Оповідання зі збірки : «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має» (збірки «Оповідання» (1904 та 1920 роки))

За сестрою (1907)

Віддячився (1913)

Петро Конашевич-Сагайдачний (1917)

Козацька помста (1919)

Олюнька (1920)

На уходах (1921)

Олексій Корнієнко (1924)

Роман «Сагайдачний» — книга перша «Побратими» (1924); книга друга «До слави», частина 1 (1929); книга третя «До слави», частина 2

Перед зривом — повість про життя гетьмана Богдана Хмельницького.

Полковник Михайло Кричевський (1935) — трагічна історія польського шляхтича, який став на бік українців у їх боротьбі за волю.

Три казки діда Охріма (1927)

Автократ (1929)

Четверта заповідь (1930)

Сонце заходить (1930)

За чужі гріхи (1931)

За чужі гроші (1932)

Чар-зілля (1932)

Полковник Михайло Кричевський (1935)

Одарка

Чорні рядки (Мої спомини за час від 1 листопада 1918 р. до 13 травня 1919 р.)

З ласки родин (б.р.)

Не піддавай ся біді (б.р.)

 

Я бачив пекло на землі...

 Сьогодні в Україні, так само як у світі, відзначається День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни.

Якесь подвійне відчуття накотилася хвилею зранку. І так хотилося багато сказати, але слова поділилися навпіл.             

      Велика Вітчизняна війна… 

      Перемога 9 травня…

Перш за все, схиляю голову і віддаю шану українським воїнам, що у часи воєнного лихоліття боролися за визволення Батьківщини від жорстоких загарбників і подарували нам тихе небо. 

      24 лютого 2022 року. 

      Початок Третьої Вітчизняної війни… Ви могли собі уявити, що через 77 років, ми зіткнімося зі зброєю в руках зі «своїми братами»? Що ми станемо заклятими ворогами на століття? Мабуть, не кожен… 

    І я знову схиляю голову перед кожним, хто сьогодні боронить наші життя і кладе натомість своє. Схиляю голову перед матерями, що втратили своїх дітей. Перед кожним, хто допомогає в тилу. 

Ми вчимося жити під пронизливе виття сирен,  свист ракет та під обстрілами. Наші діти, чиїсь внуки-діти війни. Поранені душі і тіла… 

    Ми стаємо горою, рятуючи їх! Ми! Сповнені надією і вірою українці! Бо ми-єдина нація, ми-брати і сестри! 

     Маріуполь, Буча, Ірпінь, Гостомель і всі інші міста і села України, які поранені російською навалою… Ми будемо пам’ятати весь цей жах до кінця свого життя… 

     Ми відбудуємося! Відродимося! 

     Бо ми, українці, - незламні віками!

     Слава Україні!!!!!!!! 

“Я знаю, як ми святкуватимемо нашу перемогу “. Текст, від якого мурашки…

 

Я знаю, як ми святкуватимемо нашу перемогу

О 5-ій ранку ми запалимо свічку і згадаємо молитвою всіх, хто загинув у цій війні. Ми обіймемо рідних, поцілуємо дітей.
Відкриємо вікна та двері і впустимо свіжий вітер та ранкову тишу. Ми вслухатимемося в неї і це буде найкращий звук – без сирен, бомб та стрілянини. Буде ТИША…

Ми вдягнемо найкращі вишиванки, зробимо зачіски, наберемо оберемки квітів і вийдемо на площі своїх відбудованих міст і сіл.
Ми обіймемося та візьмемося за руки з кожним, з ким зустрінемося.
О 9 -ій пролунає та сирена, що на війні віщувала наліт. Ми здригнемося всім тілом, а в очах стоятимуть сльози, ми опустимо голови і міцно притиснемо до себе дітей, коханих, батьків.

На це свято ми всі захочемо бути разом, всією сім’єю. Один коло одного, дивитися в очі і радіти, що живі.
За першою сиреною пролунає її відбій, ми видихнемо свою тяжку душевну ношу і заспіваємо гімн. Спочатку тихо, а тоді все сильніше і голосніше:
««Процвітає України, її слава й воля!
Вже нам браття українці усміхнулась доля!..»

Ми виплачемо увесь біль, який тримали, ми омиємо всі рани серця, які завдали нам нападники.
А тоді покладемо квіти біля стіни, де будуть імена кожного загиблого. І квітів буде так багато, що вкриють її повністю.

Ми зберемося великими сім’ями, з друзями, знайомими, сусідами і кожен розкаже свою історію, свій біль і жах цієї війни. Ми дряпатимемо душу світлинами війни, порівнюючи «до» та «після». Ми закарбуємо в генетичній пам’яті кожне відео тих звірств, на клітинному рівні впишемо для нащадків кожну криваву історію знущань, насилля та смертей, яких завдали нам рашисти. Пам’ятатимемо, як довелося сказати дітям: – Війна!
І більше ніколи, ніколи в житті, на тисячоліття вперед ми не будемо ні браттями, ні знайомими, ні сусідами, а тільки ворогами і месниками для ра@@стів.

А тоді буде свято, буде радість, сміх та приємні зустрічі, буде легкість та свобода. Це буде день, який ми чекатимемо більше за Новий рік, більше за всі свята разом.
Це буде наш День Народження, народження України! З попелу, з руїн, нової, сильної та мирної.
Це буде наш день Перемоги! Ми всі його так чекаємо…

© Kolesuk Tatiana

Міжнародний день пожежників

 

Святкування Міжнародного дня пожежника відбувається в першій декаді травня. Вперше відзначено в 1999 р. День присвячений вшануванню пожежних і їх небезпечної служби, є професійним святом пожежників. В цей День організовується і ряд пам’ятних заходів.

Працівники пожежних служб - це люди, які безперечно заслуговують на визнання. Кожен день вони реагують на тисячі інцидентів швидко і ефективно. Результати їхніх зусиль - порятунок незліченної кількості людських життів і збереження матеріальних цінностей, які потенційно могли б бути знищені розбурханим вогнем.

2 грудня 1998 року сталася одна з трагічних подій, яка потрясла жителів австралійського містечка Лінтон, а також і весь світ. Пожежні в Лінтоні - густонаселеному районі в Вікторії - билися з великим вогнем, що швидко поширювався від сухого чагарнику, який покривав значну територію і погрожував мешканцям містечка. Це був черговий екстрений виклик і пожежники Geelong West Fire Brigade не знали про трагедію, яка чекала на них попереду. Гаррі Вредевелдт, Кріс Еванс, Стюарт Девідсон, Джейсон Томас і Метью Армстронг завантажилися в свою пожежну машину і вирушили назустріч небезпеці. Вони були частиною ударної команди і були відправлені на погашення вогню в допомогу іншим групам. Коли ці п’ятеро потрапили в гарячу зону, вітер раптово змінив напрямок. Їх машина в лічені секунди опинилася у страшному полум’ї. Вогонь стрімко вбив всіх п’ятьох членів екіпажу.

4 травня 1999 року вперше було організовано Міжнародний день пожежниів (IFFD). Він був заснований після того, як 4 січня 1999 року по електронній пошті по всьому світу було розіслано послання у зв’язку з загибеллю цих п’ятьох пожежників в Австралії. Дата - 4 травня - і раніше була традиційним днем пожежних в багатьох європейських країнах. До того ж це день святого Флоріана Лорхского, в католицькій традиції - покровителя пожежників.

В цю дату пропонується згадувати тих пожежників, які загинули, виконуючи свою роботу під час несення служби в місцевих регіональних громадах. Вони присвятили своє життя захисту всіх нас. Ми ж, зі свого боку, можемо проявити нашу підтримку і вдячність пожежним по всьому світу, які продовжують захищати нас протягом усього року.

Статистика невблаганна. За даними проекту DilovaMova.com, наприклад, в 2009 році тільки серед пожежників у Сполучених Штатах Америки було зареєстровано 90 смертельних випадків.

«Роль пожежного в сучасному суспільстві - будь то міська чи сільська місцевість, волонтерська діяльність або професійна кар’єра, промисловість, оборона, авіація, автоспорт або інше - це завжди самовідданість, вірність своїй справі і жертва - незалежно від того, в якій країні ми живемо і працюємо. У пожежній службі ми боремося разом проти одного спільного ворога - вогню - незалежно від того, з якої країни ми родом, яку форму ми носимо або якою мовою ми говоримо», - Джей-Джей Едмондсон (волонтер-лейтенант і пожежний), який відправив те саме електронне послання у 1999 році.

З честю надягаючи і демонструючи в цей День сині та червоні стрічки, прикріплені одна до одної, беручи участь в меморіальних або публічних подіях, кожен може висловити нашу загальну подяку пожежним повсюди.

Нагадаємо, що професійне свято Дня працівників пожежної охорони України відзначається 17 квітня.               https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=938