В
ознаменування цієї ювілейної дати, бібліотекарі філії №8 підготували книжкову виставку "Іван Франко: життя і творчість".
Гості подивились фільм про життя Івана
Франка https://www.youtube.com/watch?v=sToHbw1LLAM
а потім, за чашкою чаю говорили про його кохання.
У кожного поета є
найщиріші й найліричніші вірші. Це - поезії про кохання. Без них наші уявлення
про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Дуже не хочеться, аби
й І.Я.Франко був для нас лише Великим Каменярем і вічним революціонером. Адже
був він звичайною людиною. Жив на цій землі, прагнув великого кохання.
Закохувався, страждав, розчаровувався...
Тричі мені являлася
любов
Одна невміла, як лілея, біла,
В зітхання й мрій уткана, із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май
На пурпуровій хмарі вранці сіла,
І бачила довколо рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Одна невміла, як лілея, біла,
В зітхання й мрій уткана, із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май
На пурпуровій хмарі вранці сіла,
І бачила довколо рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання Івана Яковича - Ольга
Рошкевич. Дочка сільського попа, красуня і розумниця. За соціалістичні погляди,
за те, що побував в поліції, батько Ольги відмовив Франкові в заручинах. Це
було величезним ударом для нього. І лягли на папір сумні слова:
Нема голубки! Тільки яструб в’ється!
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.
А за ліском на тій ж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мною.
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.
А за ліском на тій ж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мною.
... Минали літа.
А можливо, він усе ще шукав у кожній жінці Ольгу Рошкевич? Можливо, та любов, котра народилася давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, промайнула тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в образ Целіни Зигмунтовської.
Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.
А можливо, він усе ще шукав у кожній жінці Ольгу Рошкевич? Можливо, та любов, котра народилася давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, промайнула тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в образ Целіни Зигмунтовської.
Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.
Немає коментарів:
Дописати коментар