В різних країнах діти мають улюблені забави, які відображають побут їхніх батьків.
Англійська гра “Риба-кит”
Кожен, хто дружить із географією, знає, що Англію з усіх боків обступає вода. Англійці люблять і добре знають море, складають про нього казки, легенди, пісні, ігри. Однією з них є “Риба-кит”. Бавлячись у неї, і набігаєшся досхочу, і нарегочешся.
У просторій кімнаті поставте по колу стільці. Їх має бути на один менше за кількість учасників гри. Кімната – це “море”, а кожен, хто сидить на стільці, – Рибка: Оселедець, Окунь, Тріска... Тільки бідолашний Кит без місця, плаває між “рибок” і одну за одною кличе зі собою (“рибки” встають зі стільців і ходять за Китом). Невдовзі вже цілий табунець за ним увивається. Аж тут Кит гукає: “На морі буря!” І кожна Рибка повинна швидко зайняти своє місце. Хто не встиг – стає Китом.
Французька гра “Весела дуель”
Колись у Франції було модно носити шпагу. Кожен навчався володіти нею із самого малечку, можна сказати, тоді, коли намагався їсти ложкою. У давнину в цій країні дуже поширеними були дуелі, які часто закінчувалися сумно… Тепер дуелі проводять тільки під час спортивних змагань. Але й дитячі забави можна перетворити на веселі дуелі, де замість шпаги треба взяти ложку.
На підлозі купками розкладають горіхи, яблука чи картоплини. В кожній купці їх має бути однакова кількість. Кожен учасник гри бере ложку і починає збирати “урожай” в кошик чи відерце. Хто зробить це найшвидше – той і переміг. От тільки допомагати собі руками не можна: все потрібно робити ложкою!
Італійська гра “Водоноси”
Італія – спекотна південна країна. Там дуже часто виникають посухи, з якими люди навчилися боротися давно, копаючи канали та зрошуючи виноградники і поля. Тож і дитячі ігри не обходяться без води. От хоча б “Водоноси”.
Поділіться на дві команди. Перед кожною поставте відерце з водою і горнятко чи блюдце, а за кілька кроків від них – дві пляшки. Після сигналу ведучого розпочинайте гру: перші учасники обох команд зачерпують воду і біжать до своїх пляшок. Виливши у них воду, повертаються назад, щоби передати естафету другові. Та команда, яка наповнить свою пляшку першою, здобуде перемогу.
Австрійська гра “Кіт-смішко”
Якось по радіо сповіщали, що одна заможна австрійська бабуся перед смертю заповіла всі свої гроші та майно… кішечці. Вчинок доволі химерний, але свідчить про те, як тамтешні люди люблять котів. У австрійських дітей (та й не лише австрійських) з мурчиками пов’язано багато різних ігор.
Перш за все діти мають визначитися, хто з них буде Котом. Він ходить поміж гравців і намагається розсмішити кожного: кумедно нявчить, облизується, підстрибує, виставляє пазури, вдає із себе грізного звіра… Той, хто не втримається і зарегоче чи навіть усміхнеться, стане Котом.
Іспанська гра “Кошик із фруктами”
Іспанія – країна садів. Тут скрізь росте виноград, щедро родять апельсини, персики, гранати, лимони. Ну а ті, хто їх вирощує, складають пісні та вигадують казки про ці плоди. Гра “Кошик із фруктами” проста, але цікава та весела.
Діти сідають у коло. Кожен обирає собі назву фрукта: хтось Персик, хтось Апельсин, а хтось Лимон. У центрі стоїть Покупець із кошиком і, наприклад, гукає: “Апельсине і Лимоне, до мене!” Ті, що обрали собі назви цих фруктів, повинні швидко помінятися місцями. Але Покупець також ґав не ловить – може одразу ж зайняти чиєсь місце. Хто не встиг сісти, той стає Покупцем.
Японська гра “Рибалки та рибки”
Рибу в Японії ловлять не тільки дорослі та підлітки, але й малі діти. А все починається з веселої гри в рибалок.
До прутиків треба прив’язати довгі барвисті стрічки, а до стрічок – пір’їнки або трісочки. Пір’їнка – це “рибка”, яку тягнуть по землі. Кожен прагне наступити на “рибку” сусіда, а свою від цього уберегти. Кому наступили на “рибку”, той вибуває з гри.
Австралійська гра “Полювання на кенгуру”
В Австралії живуть незвичні тварини – кенгуру, які швидко стрибають. На животі кожної з них є хутряна кишенька. У ній вони носять своїх дитинчат. Був час, коли на кенгуру полювали. Зараз це суворо заборонено, але в тамтешніх дітей залишилась гра, яка нагадує про той час.
На майданчику діти малюють обриси кенгуру. Потім відходять кроків на десять і починають кидати у “тварину” дерев’яні списи. Кожен спис прикрашений кольоровим клаптиком тканини або ж пір’їнкою, аби можна було розрізнити їх. Хто із “мисливців” виявиться найвлучнішим, той і переможе.
Аргентинська гра “Вода, земля, небо”
Аргентина – це величезний край лісів і річок, пустель і скелястих гір. Мабуть, саме через це тамтешні діти придумали гру “Вода, земля, небо”.
Ведучий стає у середину кола і, вказавши на когось пальцем, вигукує: “Земля!” У відповідь одразу ж треба назвати дику чи свійську тварину. Хто замислився, залишає гру. На слово “вода” називають якусь рибу, а на слово “небо” – птаха. Повторюватись не можна. Виграє той, хто дасть найбільше швидких відповідей.
Гра американських ескімосів “Круторогі олені”
Ескімоси живуть у полярній тундрі, на самісінькому краю землі, де починається холодний Льодовитий океан. Зими в них суворі й ледь не втричі довші, ніж у нас. До такого життя ескімоси готуються змалку. Для цього в них є безліч цікавих ігор та змагань. До прикладу, “Круторогі олені”.
Де-небудь на моріжку креслять пряму лінію. Діти стають на неї навколішки, один навпроти одного, міцно впираючись руками в землю, – нібито вони олені. Плече одного повинне торкатися плеча другого. Щойно пролунав сигнал починати змагання, як кожен “олень” намагається відштовхнути супротивника від лінії. Кому пощастить це зробити, той і переможе.
За матеріалами rdobd.com.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар