400 років Марусі Чурай: голос, що не змовкає

      У 2025 році виповнюється 400 років від дня народження Марусі Чурай – легендарної української поетеси, співачки та символу народної пісні. Її ім'я тісно пов'язане з Полтавщиною, а її твори стали невід’ємною частиною української культури.

  Згідно з переказами, Маруся народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія Чурая, одного з ватажків антипольського повстання. Її батько загинув мученицькою смертю у Варшаві, а сама Маруся виросла в Полтаві, неподалік Ворскли.

     Легенди розповідають про її трагічне кохання до Гриця Бобренка, який, повернувшись із війни, зрадив дівчину, віддавши перевагу багатій нареченій. Вражена болем, Маруся приготувала отруту, проте її випадково випив сам Гриць. Дівчину судили, але врятували від страти. Подальша її доля оповита таємницею: одні джерела стверджують, що вона пішла в монастир, інші – що померла від сухот.

  Попри драматичність її життя, головний слід, який Маруся Чурай залишила в історії, – це її пісні. "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні" – ці твори сприймаються не як окремі авторські композиції, а як сам дух української народної творчості. Вони звучали на майданах, у козацьких походах, у серцях закоханих і згорьованих душ.

   Найповніше легенда про Чураївну осмислена в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай". Це непросто історична розповідь, а справжня "мисляча історія", як назвав її літературознавець Михайло Слабошпицький. Через призму життя однієї дівчини Костенко показала всю трагедію та велич українського народу XVII століття.

   Ім’я Марусі Чурай назавжди вписане в історію України як голос, що звучить у кожній народній пісні. І поки живе українська пісня – житиме і Маруся Чурай.

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться…