Сьогодні в Україні, так само як у світі, відзначається День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни.
Якесь подвійне відчуття накотилася хвилею зранку. І так хотилося багато сказати, але слова поділилися навпіл.
Велика Вітчизняна війна…
Перемога 9 травня…
Перш за все, схиляю голову і віддаю шану українським воїнам, що у часи воєнного лихоліття боролися за визволення Батьківщини від жорстоких загарбників і подарували нам тихе небо.
24 лютого 2022 року.
Початок Третьої Вітчизняної війни… Ви могли собі уявити, що через 77 років, ми зіткнімося зі зброєю в руках зі «своїми братами»? Що ми станемо заклятими ворогами на століття? Мабуть, не кожен…
І я знову схиляю голову перед кожним, хто сьогодні боронить наші життя і кладе натомість своє. Схиляю голову перед матерями, що втратили своїх дітей. Перед кожним, хто допомогає в тилу.
Ми вчимося жити під пронизливе виття сирен, свист ракет та під обстрілами. Наші діти, чиїсь внуки-діти війни. Поранені душі і тіла…
Ми стаємо горою, рятуючи їх! Ми! Сповнені надією і вірою українці! Бо ми-єдина нація, ми-брати і сестри!
Маріуполь, Буча, Ірпінь, Гостомель і всі інші міста і села України, які поранені російською навалою… Ми будемо пам’ятати весь цей жах до кінця свого життя…
Ми відбудуємося! Відродимося!
Бо ми, українці, - незламні віками!
Слава Україні!!!!!!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар