Номінація : «Моя Україна: з вірою у Перемогу»

 ***

В кутку розбитої квартири

Від страху й холоду тремтіла...

Маленька дівчинка Іринка,

Що так ураз осиротіла.

Закрили личко рученята,

А слізок більше вже немає.

Покликала свою матусю...

Та мама не відповідає.

Погладила мастке волосся,

Там кров із брудом поліпилась,

А очі сині захололи...

І десь у небо вже дивились.

Ніяк маля не зрозуміє...

Чому матуся розляглася,

А за вікном вогонь і вибух...

До неба сажа здійнялася.

Сусідка двері відчинила,

Покликала малу Іринку...

Тримтячи тихо, обережно,

Вдягла малесенькій кофтинку.

І заспокоїла малечу...

Так як змогла, так обігріла.

Своїй сусідці не живій...

Холодні оченьки закрила.

Удвох з Іринкою молились

Щоб більш ракети не летіли,

За п'ять хвилин обидві долі

Отак від жаху посивіли.

***

Немає спокою ... немає,

Бо кожен день хтось помирає.

Іде на той світ із життя,

Душа злітає в небуття.

Чому так Господи .. .скажи?

Що нам робити? Підкажи.

Кому Вкраїна завинила?

Вона лиш воленьки просила .

За неї платить страшну ціну,

Людське життя у домовину

Кладе москальський вурдалак,

Що ненасититься ніяк.

Йому лиш крові подавай,

Та звір... не попадеш ти в рай!

Бо за криваві злодіяння...

Господь готує покарання.

***

Вже вечір ліг на нашу землю...

Ой як же хочу тишини...

Заснути мирно і спокійно,

Дивитися цікаві сни.

Щоб у душі була надія

Що цей кошмар скоро скінчиться,

Війни нема... ось я прокинусь...

А ця біда мені лиш сниться.

Живі всі рідні і знайомі...

АМСТОР, як завжди всіх вітає,

А охоронець молоденький

Так чемно двері відчиняє.

Душа болить, як усвідомлю,

Що це все дійсність, а не сон...

Святий Господь, дай допомоги!

Пошли нам з неба  легіон.

***

Я мрію... щоб закінчилась війна,

Я мрію... щоб снаряди не летіли.

Я мрію... щоб не плакала душа,

І у матусі серце не боліло.

 

Я мрію... щоб українські міста,

Завжди цвіли і діти там сміялись.

Щоб не летів палаючий той град,

А діточки тривоги не боялись .

 

Я мрію... увійти до себе в класс...

Де ми усі так дружньо спілкувались.

І цього річ зустрітися разом,

Щоб як завжди сумлінно тут  навчатись.

 

Русняк Софія Денисівна

Вік : 14 років