#тижденьпоезії2024

                                                                День 7

Лідія Лаврик,

письменниця і поетка, керівник літератургого обєднання "Літо".

Сторінка https://www.facebook.com/groups/1351583568703437?locale=uk_UA

Точка нуль

По битому склі... По битому склі...

Стоптала ступні до кісток...

Отямилась - кров! В калюжі я! Нііііі!

Не здатна ступити й крок...

Пробую встати... Упала... Повзу...

Отямилась... Біль... І скло...

Біль замість тіла... Біль замість рук...

Хто я тепер? Чи - ЩО?

Нарощую хутро неначе звір!

В пустелі битого скла

котитимусь в вічність удень і в ніч!

Раз кращої ради нема!

Вам смішно, що я уже в прірву лечу...

Навколо лиш скло і тьма...

Як випростать крила? Війна навкруг!

В безмежжі битого скла!

Є біль не як слово і не як гра -

нестерпний процес у часі -

політ в невідомості, вибух в свідомості

тепер вчителі наші..

***

Щоб відчути подих і крок війни.

Щоб дивитись лагідним теплим днем,

Як зникають міста під щільним вогнем.

Залишають чорний страшний прогал

У свідомості, тих, хто колись гуляв

Парками квітучими мертвих міст,

Хто колись там жив, хто колись там ріс.

Як чиєсь дитинство у цей момент

Вибухова хвиля розносить вщент.

Зазирніть, щоб чути у тиху ніч

Як зі сходу, з півночі - зусибіч -

Металеві, хижі летять птахи.

Як вогонь охоплює небосхил.

Як ніхто не збочує із доріг,

А між них тримається головних,

Щоб ні білий пляж, ні прекрасний ліс

Смертоносну знахідку не приніс.

...................................................................

А під ранок сняться барвисті тропіки,

Береги скелясті в рожевім мареві.

Море, що загоює чорні опіки,

Сонце, що лікує важкі поранення.

Бриз, що сажу й друзки із серця витрусить

І відмиє пам'ять дощами срібними.

Млосне літо. Стигнуть солодкі цитруси

І дорога стелеться між садибами.

Усі реакці